Великожитинський ЗДО
"КОЛОСОК"

Сторінка психолога

None

 Для  чого потрібен психолог? 

    А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?
         
    Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.     
    Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає. Капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.
      
    Що роблять дитячі психологи? 
Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?
 
     Психодіагностика 
 
     Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета - визначити об'єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення і т.д.).                
Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалюват. Може пограти з ним в захоплюючу гру - насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.
 

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до дитячого садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).

Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість , занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірної психологічного навантаження, неадекватною віку дитини, одержуваної ним в дитячому садку або яслах .

Л.Н. Галігузова , О.О. Смірнова виділяють наступні причини стресових перевантажень:

1) тривале знаходження у великому колективі дітей , частина з яких може бути неприємна дитині;

2) суворі дисциплінарні правила , за невиконання яких слід покарання;

3) фрустрація якихось потреб дитини;

4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.

Н.Д. Ватутіна виділяє три групи дітей по - різному адаптуються до дитячого саду залежно від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишній. Друга - це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не тільки з близькими, але і з іншими дорослими, у спільних з ними діях і отриманні від них відомостей про навколишній. І, третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і в спілкуванні з дорослими.

При надходженні в дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлуку з близькими, так як досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт.

Автор зазначає що, чим вже коло спілкування в сім'ї, тим довший відбувається адаптування дитини в дитячому саду. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформований в замкнутих умовах сім'ї навик спілкування призводить до того, що дитина не може переносити наявний у неї досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює її розгубленість .

Діти , умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад набули досвіду спілкування з дорослими, які не є членами сім'ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, з сусідами. Перебуваючи в групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його діям, ставлять запитання. Він цілком замінює їм близьких членів сім'ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом .

У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

Характерною особливістю дітей, які з великим трудом звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій.Ці діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, недопитливі. Навіть найменші труднощі викликають у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і віддають перевагу емоційним.

Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами щодо зміцнення здоров'я, приведенням режиму дня у відповідність з умовами дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідної віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садку?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного "сімейного кола".

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

 

Інформаційний листок для батьків

Вправи для зняття агресивного стану в дітей.

Робота з пластиліном, тістом.

       Спочатку працює дорослий, привертає увагу дитини, залучає її до співпраці. Так дитина може висловити свої почуття через створення образів, фігур чи зображень, які використовуються в рольових іграх, можуть доповнюватися, руйнуватися.

Вправа «Сердиті кульки»

Спостереження за надуванням кульок. Запропонувати дитині уявити, що кулька – це сердита людина.

Поміркувати:

- Що трапиться, коли кулька переповнюється повітрям?

- Що трапляється з людиною, яку переповнюють почуття?

- Що відбувається, якщо ми випустимо трохи повітря з кульки?

- Чи кулька ціла, не вибухнула, нікого не налякала?

- Якщо людина стримає себе, заспокоїться, це буде краще, ніж образити іншу людину?

Вправа «Назви емоцію»

 

Дитині пропонується розглянути фотографії дітей із різним емоційним станом. Запитати:

- Які обличчя тобі сподобалися?

- Які ні?

- Що вони виражають?

- А чи буваєш ти злим?

- Чому?

- А як ти думаєш, чи подобаєшся ти іншим, коли злий? Повторити міміку приємних почуттів.

 

 

ЯКЩО ДИТИНА (ДО 3,5 РОКІВ) Б’ЄТЬСЯ

  Малюк б’ється… Це дуже часта скарга батьків. Важливо те, що саме від реакції мами чи тата на таку поведінку дитини залежить, чи буде малюк продовжувати битися чи ні. Ці рекомендації допоможуть правильно відреагувати на прояви агресії у вашого малюка.

ЯКЩО ВАШ МАЛЮК Б’Є ВАС (КУСАЄ, ЩИПАЄ, СМИКАЄ ЗА ВОЛОССЯ)

  1. Одразу після того, як відбувся удар, скажіть дитині, що вам неприємно, боляче. Скажіть, що ви не хочете, щоб вас били.
  2. Якщо ваша дитина повторює свій удар знову, зупиніть, м’яко, але рішуче перехопивши руку. Скажіть іще раз, що це боляче і вам не подобається, боляче.
  3. Якщо малюк знаходиться у вас на руках і б’є вас, то після його другої спроби вас вдарити, поставте його на землю і скажіть, що ви не хочете так спілкуватися.
  4. Якщо малеча починає плакати після того, як ви опустили її на землю, візьміть знову на руки, адже ви хочете пояснити, а не наказати.
  5. Якщо ж малюк знову б’є вас, опустіть його на землю іще раз, чітко проговорюючи, чому ви так робите (вам не подобається удар, вам боляче).
  6. Звичайно, після такого одразу ж на руки брати не варто. Але і не чекайте поки почнеться справжня істерика. Візьміть на руки знову, але притримуйте ручки, щоб вони не замахувалися.
  7. Якщо ви гралися разом, а малюк вас вдарив, то після його другої спроби вийдіть із гри. Можна вийти з кімнати. Необхідно і словами і вчинками показати дитині, що такими способами ви спілкуватися з нею не будете.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’Є ІНШУ ДИТИНУ (КУСАЄ, ЩИПАЄ, ШТОВХАЄ, СМИКАЄ ЗА ВОЛОССЯ)

  1. Спробуйте перехопити удар, зупинити руку дитини перш ніж вона вдарить. Скажіть своєму малюку, що хлопчикові / дівчинці боляче від такого, що він / вона буде плакати. Якщо удар відбувся, скажіть, що дитині стало боляче, покажіть, як вона засмутилася / скривилася / розплакалася… Скажіть, що дітям не подобається, коли їх б’ють. ВАЖЛИВО: НЕ ПРОСТО СКАЗАТИ, ЩО БИТИСЯ НЕ МОЖНА (це дуже абстрактно і незрозуміло), А ПОЯСНИТИ ЧОМУ (тому що боляче, неприємно…)
  2. Запропонуйте одразу інший спосіб виходу із ситуації: давай попросимо словами, а не бійкою хлопчика / дівчинку, щоб він / вона віддав / віддала іграшку, поділилась, підсунулась і т.п. Якщо ж ваш малюк штовхає, б’ється просто так, покажіть, як можна взаємодіяти: не бий, а обійми, погладь, візьми за ручку, легенько доторкнись. Як правило малюки охоче зупиняють бійку і починають ніжно гладити по голівці іншого.
  3. Якщо ж ваш малюк продовжує битися, пожалійте скривджену дитину, а вашу заберіть подалі. Візьміть на руки і віднесіть за кілька метрів від скривдженого. Потрібно показати, що таким способом гра не склеїться, що діти, які б’ються, граються самостійно.

ПОМИЛКОВІ РЕАКЦІЇ БАТЬКІВ НА БІЙКУ ДИТИНИ

  1. Вдарити у відповідь. Таким чином ви покажете дитині, що удар — це нормальний спосіб виражати свій гнів в незадоволення. Якщо ви забороняєте дитині битися, кусатися, щипатися, не робіть цього і самі!
  2. Накричати, насварити. Тут як і в пункті 1 ви демонструєте, що крик (до речі це один із проявів агресії), є нормою, а ще, що перемагає сильніший і старший.
  3. Зробити вигляд, що ви плачете. Це неправда, це гра, а дитина її відчуває. Крім того, дитина вважає такий ваш спектакль звичайною розвагою. Тому буде продовжувати так робити, щоб побачити ваш спектакль знову і знову.
  4. Присоромити. для дитини до 3,5 років сором — це просто слово, яке не має ніякого значення. Тому ваші фрази: “Як тобі не соромно!” не будуть мати ніякого ефекту.
  5. Не звертати увагу, думаючи, що сам зрозуміє (або чекати, коли хтось дасть здачі). якщо ви не висловлюєте незадоволення поведінкою дитини, вона думає, що її поведінка — це норма, а тому продовжує так робити. 

 

ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО ПОРЯДКУ. 8 ВЛУЧНИХ ПОРАД

 

     Приходить час, коли кожна мама стикається з досить серйозним завданням – привчити дитину до порядку. Дуже багато зусиль мами витрачається на те, щоб навчити дорослу дитину прибирати у своїй кімнаті, але часто всі їхні старання марні. У цій статті 10 конкретних рекомендацій, як привчити малюка до порядку.

 

  1. Будьте прикладом для дитини! Це перше і найголовніше правило. Якщо ви намагаєтеся привчити дитину до порядку, в першу чергу слідкуйте за порядком у своїх речах! ми не маємо права вимагати від дитини те, що самі не виконуємо!
  2. Поясніть дитині, для чого потрібне прибирання. Часто діти самі навіть і не здогадуються , навіщо ми, дорослі, виконуємо певні дії. Тому варто закцентувати увагу дитини на чистоті, як на результаті. поясніть, що набагато зручніше пересуватися по кімнаті, коли іграшки на поличках, а не під ногами. Скажіть, що набагато швидше можна відшукати улюблену машинку, якщо вона лежить на своєму місці. Розкажіть, як вам приємно знаходитися в чистій кімнаті. Тоді малюк з більшим ентузіазмом займеться прибиранням!
  3. Зробіть прибирання веселою грою. Нам, дорослим, часто буває важко заставити себе зробити прибирання в квартирі! А ми хочемо, щоб дитина з радістю приступила до такого “веселого” завдання… Тому пригадаймо, що гра — це провідна діяльність в дитинстві, і використаймо це! Необхідно перетворити нудне прибирання іграшок в захоплюючий квест “віднайди всі машинки”, “де сховався лев”. Або влаштуйте змагання “хто швидше заповнить корзину”. Ввімкніть веселу музику, переодягніться у чарівників чи перетворіться у роботів і складайте речі в комод так, як робили би це вони!
  4. Постійність і послідовність — ваші помічники! Щоб прибирання іграшок, складання речей в шафу, миття своєї кружки після чаю стали звичними справами, про які не потрібно нагадувати, будьте послідовними у цих правилах і вимогах. Якщо з найменшого віку ви будете кожен день демонструвати дитині, як скласти іграшки перед сном, то з часом малюк почне це робити сам. крім того для нього це стане звичкою, своєрідним ритуалом, нормою повсякденного життя.
  5. Допомагайте дитині! Почніть разом, або нехай почне дитина, а ви допоможіть закінчити. Не слід одразу вимагати у дитини повної чистоти без вашої допомоги! Таким способом ви лише відіб’єте бажання!
  6. Ніколи не використовуйте прибирання в якості покарання. Тоді у дитини сформується ставлення до прибирання як до чогось негативного і неприємного! А тоді вам уже не так просто буде змусити навести порядок.
  7. Хваліть і заохочуйте дитину. акцентуйте увагу на стараннях і на чистоті, яка стала у кімнаті.
  8. Не перевантажуйте дитину прибиранням! Пам’ятайте, що до певного віку діти не знають поняття “треба”, “мушу”, вони роблять лише те, що цікаво і “хочу”. Тому зважайте на можливості і вміння дитини, на її зацікавленість. Але і не спускайте багато з рук. Пам’ятайте, що все має бути в міру!

 

Як прищеплювати дітям навички 

                   РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

(3-5 років)

1. Користуйтеся прийомами навчання емоцій:

1-й крок - назвіть і поясніть емоції;

2-й крок - дозвольте їм відчувати емоції самостійно;

3-крок - проблема - розв'язання.

2. Скажіть: "Покажи, мені де важко".

3. Розв'язання проблеми через розповіді (використовуйте прийом діалогового читання).

4. Розв'язання проблеми через творчу постановку.

 

Як прищеплювати дітям навички

РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

 

(5-7 років)

1. Навчіть послідовності розв'язання проблеми:

1-й крок - Що я відчуваю?

2-й крок - У чому полягає проблема?

3-й крок - Яке розв'язання?

4-й крок - Що відбулося б, якби...?

2. Розв'язання проблеми за допомогою підручних матеріалів.

3. Ставте стимулюючі запитання: "Як би ми могли разом розв'язати цю проблему?", "Як ти гадаєш, що відбудеться далі?

Особливості розвитку дитини 3–4-х років

 

Вітаємо, ви пережили «кризу двох років». Будемо сподіватися, вам вистачить сил на те, щоб насолоджуватися подальшим ростом вашої дитини. Наступні роки називають «чарівними» частково тому, що ваша дитина нарешті стала вас слухатись, але також і тому, що в неї починає активно розвиватись фантазія.

 

Мовленнєвий розвиток

 

Якщо ваша дитина не дуже балакуча, це незабаром зміниться. У період від 3 до 4-х років дитина навчиться:

 

  • Називати своє ім'я й вік.
  • Вимовляти 250–500 слів.
  • Відповідати на прості запитання.
  • Складати речення із п'яти-шести слів (повними речення стануть до чотирьох років).
  • Розмовляти чітко.
  • Розповідати історії.

 

Когнітивний розвиток

 

Ваш малюк почне ставити масу запитань: «Чому небо блакитне? Чому у птахів є пір'я?». Запитання, запитання й тільки запитання! Іноді це може трохи дратувати, але така поведінка нормальна й характерна для цього віку. Крім постійних «чому?» ваша дитина зможе:

 

  • Називати знайомі кольори.
  • Розуміти що таке «однаковий» і «різний».
  • Мати творчу уяву.
  • Дотримуватися вказівок із трьох складових.
  • Запам'ятовувати історії частинами.
  • Розуміти, що таке час доби (наприклад, ранок, день, вечір).
  • Рахувати й розуміти, що таке рахунок.
  • Сортувати речі за кольором і формою.
  • Збирати пазли, що відповідають її віку.
  • Упізнавати й називати повсякденні предмети та картинки.

 

Руховий розвиток

 

Зараз у вас справжній непосида. У період від 3 до 4-х років ваша дитина зможе:

 

  • Ходити вгору та вниз по сходах, чергуючи кроки.
  • Бити по м'ячу, кидати й ловити його.
  • Добре лазити.
  • Більш упевнено бігати й кататись на триколісному велосипеді.
  • Стрибати та стояти на одній нозі протягом п'яти секунд.
  • Пересуватися вперед і назад.
  • Нахилятись, не падаючи.

 

Розвиток моторики

 

Ваша дитина стає більш спритною. У цей період розвитку ваш малюк навчиться:

 

  • Легко брати дрібні предмети й перегортати сторінки книги.
  • Використовувати дитячі ножиці.
  • Перемальовувати кола та квадрати.
  • Малювати частини тіла людини.
  • Писати деякі великі літери.
  • Будувати вежу з чотирьох і більше кубиків.
  • Одягатись і роздягатися самостійно.
  • Відкривати й закривати банки.
  • Повертати дверні ручки.

 

Емоційний і соціальний розвиток

 

Ваш малюк стає не тільки фізично, а й емоційно самостійним. Ви помітите, що він уже менше вдається до істерики, коли його залишають з нянею або в дитячому садку.

 

До того ж ваш малюк стане більше спілкуватись. Ваша дитина буде взаємодіяти зі своїми друзями. Саме в цьому віці проявляється перша здатність вирішувати проблеми.

 

У цей період розвитку ваша дитина зможе:

 

  • Наслідувати батьків і друзів.
  • Проявляти знаки уваги родичам і друзям.
  • Розуміти, що таке «моє» й «чуже».
  • Проявляти широкий спектр емоцій, наприклад, смуток, злість, щастя, нудьгу.

 

Ви також можете помітити, що в дитини дуже активна уява. У цьому є свої плюси й мінуси. Уявні ситуації та гра можуть стати для неї більш цікавими, ніж гра з іншими дітьми. Також у дитини можуть розвиватися страхи, наприклад, того, що під ліжком ховається чудовисько.

 

Коли варто непокоїтись

 

Усі діти ростуть і розвиваються по-різному. Не хвилюйтесь, якщо ваш малюк не оволодів якимись пунктами в цих списках. Ви повинні помічати поступовий прогрес у розвитку своєї дитини. Якщо прогрес не спостерігається або дитина подає ознаки можливого відставання в розвитку, вам варто звернутись до педіатра.

 

Ознаки відставання в розвитку дитини в період від 3 до 4-х років:

 

  • Дитина не може кидати м'яч, стрибати на місці або їздити на триколісному велосипеді.
  • Дитина часто падає, їй складно ходити по сходах.
  • Вона не може тримати олівець між великим і рештою пальців, не може перемалювати коло.
  • У реченні використовує не більше трьох слів, плутає займенники.
  • У неї часте слиновиділення та проблеми з вимовою.
  • Дитина не може побудувати пірамідку з чотирьох кубиків і їй важко брати невеликі предмети.
  • Боїться розлуки з батьками.
  • Не цікавиться неструктурованими іграми, не грає в ігри «уявні».
  • Не грає з іншими дітьми, спілкується тільки із членами сім'ї.
  • Погано заспокоюється, коли гнівається чи засмучується.
  • Не розуміє простих вказівок.
  • Уникає візуального контакту.
  • Противиться вдяганню, сну й відвідуванню туалету.

 

Також якщо ви помітили, що дитині важко справлятися з тим, що раніше в неї виходило, повідомте про це лікарю. Можливо, це перші симптоми порушення розвитку. Якщо ваша дитина відстає в розвитку, не хвилюйтесь, є багато доступних методик, щоб допомогти своїй дитині.

 

Вікові особливості дітей 4-5 років

 

    Вік від 4 до 5 років — це час, коли в дитини закінчився кризовий період, вона стала спокійнішою та слухнянішою. Крім того, у цьому віці дитина активно починає прагнути бути самостійною. Сьогодні ми розповімо про основні зміни в характері дитини цього віку та дамо поради з виховання.

 

Дитина у віці від 4 до 5 років може:

 

  • визначати розташування предметів: праворуч, ліворуч, посередині, вгорі, внизу, позаду, попереду;
  • знати основні геометричні фігури (коло, овал, квадрат, трикутник і прямокутник);
  • знати цифри від 0 до 10. Рахувати предмети в межах десяти, співвідносити кількість предметів із потрібною цифрою;
  • розставляти цифри від 1 до 5 у правильній послідовності та в зворотному порядку;
  • порівнювати кількість предметів, розуміти значення: більше/менше, порівну;
  • знаходити відмінності й подібності між двома картинками (або між двома іграшками);
  • складати за зразком споруди з конструктора;
  • складати розрізану картинку з 8-10 частин;
  • будувати речення з 10-12 слів;
  • знаходити предмет за описом (яблуко — кругле, солодке, жовте);
  • самостійно складати опис предмета;
  • розуміти значення прийменників (в, на, під, за, між, перед, близько);
  • знати, які бувають професії, чим займаються люди цих професій;
  • відповідати на питання й правильно їх задавати;
  • переказувати зміст почутої казки чи оповідання;
  • розповідати напам'ять кілька віршів;
  • розрізняти праву й ліву руку.

 


Важливо знати, що прагнучи бути самостійною, дитина намагається встановити свої правила в навколишньому світі та заявити про них. Для неї важливо майже все робити самостійно, вона менше потребує опіки дорослих і вже більше здатна подбати про себе.

 

Крім того, у дитини розширюються свідомі емоції, вона стає здатною співпереживати, співчувати, розуміти почуття інших людей.

 

У малюка формуються основні етичні поняття, творчі здібності. У фазу активності вступає розвиток уяви. Дитина живе в світі казок і фантазій — у цей період вона здатна створювати цілі світи на папері або в своїй уяві. У мріях і фантазіях дитина отримує можливість стати головною дійовою особою. Але, як наслідок розвиненої уяви, з’являються страхи, тому що знань і життєвого досвіду ще дуже мало. Дитина може почуватись недостатньо захищеною в світі.

 

Також у цей період дитина прагне мати друзів серед однолітків. Ігри, в які дітям подобається грати, стають складнішими та набирають сюжетно-рольового наповнення (ігри в лікарню, в магазин, в улюблених героїв казок). Діти 4-5 років починають дружити один з одним, сваритися, миритися, ображатися, ревнувати, допомагати один одному.

 

Активна допитливість у цей період розвитку змушує дітей постійно ставити питання про все, що вони бачать. Розширюється кругозір дитини, вона прагне пізнавальних бесід. Діти часто ставлять питання: «чому?», тому що їм дуже цікаво пізнавати навколишній світ, обговорювати побачене. Слухати розповіді дорослих про моря, океани, тварин, історії з життя людей. Відповідати на запитання дітей потрібно, щоб дитина не набула психологічного комплексу відчуженості. Але, відповідаючи на питання дітей, пояснення повинні бути не науково обґрунтовані, а сформульовані простою та доступною для дітей мовою.

 

У віці 4-5 років набирає обертів розвиток свідомості в дітей. Діти здатні в своєму пізнанні виходити за межі того, з чим безпосередньо стикаються — вони можуть поступово нагромаджувати фактичні знання про різні предмети та явища, про яких знають лише зі слів дорослого (про тварин і машини, міста й країни тощо). Коли дитина має такі уявлення, то в неї природно виникає ставлення до нових сфер життя, з якими її знайомлять: симпатія до дельфінів і боязке відношення до акул, співчуття до людей, які місяцями живуть в умовах полярної ночі, і пошана до їх здатності пристосовуватися до складних природних умов. Це означає, що дитина не лише отримувала знання від дорослого, а й розширювала коло подій та предметів, що викликали в неї певний емоційний стан: співчуття, пошана, інтерес.

Також важливо, щоб відчуття які переживає дитина з приводу чужих їй людей та незнайомих істот чи подій, виводили її за межі вузьких і егоїстичних інтересів. Щоб робили певні дії в формуванні майбутнього громадянина суспільства, якому людське горе або переживання не буде чужим.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

  1. Дуже важливо, щоб дитина дотримувалась всіх режимних моментів.

  2. У вихованні дитини застосовуйте почуття гумору — це допоможе вам налагоджувати стосунки з дитиною, так ви будете краще розуміти один одного.

  3. Намагайтесь не говорити слово «ні». Якщо вам потрібно його сказати — обов’язково обґрунтуйте свою відмову.

  4. Намагайтесь вчити дітей на своїх прикладах, демонструйте те, що ви робите в повсякденному житті, будьте завжди для них прикладом, тому що діти наслідують поведінку своїх батьків.

  5. Батькам важливо пам'ятати, що законів і заборон не повинно бути занадто багато. Замість заборон, якщо це можливо, пропонувати альтернативу, наприклад: «Тобі не можна малювати на стіні, але можна на папері». Заборони породжують у дитині почуття провини, злість і протест. Якщо ви щось однозначно забороняєте дитині, то будьте готові витримати його справедливу образу з цього приводу.

  6. Обов’язково дотримуйтесь тих етичних принципів, які ви пропонуєте дитині. 

  7. Не перевантажуйте совість дитини. Пам'ятайте — надмірне покарання за незначні проступки та помилки викликають постійне відчуття своєї провини, страх перед покаранням.

  8. Надайте дитині можливості прояву її творчості та можливість самореалізації.

  9. Обов’язково хваліть за творчу роботу (малюнки та сувеніри, виготовлені в садочку чи вдома). Цікавтесь будь-якою подією, про яку розповідає ваш малюк та вчинком, який він зробив. Старайтесь оцінити дитину позитивно та підбадьорити її.

  10. Забезпечте дитині можливість гратися з іншими дітьми — така гра розвиває уяву, образне мислення, вона необхідна для здорового емоційного розвитку.

  11. Пам'ятайте, що дитина вже здатна досить довго і з захопленням займатися тим, що їй подобається, тому, щоб не перервати її дії, визначте заздалегідь, коли дитина повинна закінчити свою гру або творчу справу.

  12. Слід пам’ятати, що у віці 4-5-ти років всі недоліки виховання дитини переходять у стійкі негативні риси характеру.

  13. Ваша основна мета — допомогти своїй дитині всебічно й безперешкодно розвиватись і досліджувати навколишній світ.

 

Сподіваємось, що наші поради стали вам у нагоді! Бажаємо, щоб процес виховання дітей був в задоволення!

  

Вікові особливості дітей 5-6 років

 

     У віці 5-6 років ваша дитина вже майже доросла — через рік вона піде до школи! На шостому році життя в дітей формуються такі почуття: інтелектуальні (допитливість, цікавість, подив, почуття гумору); естетичні (почуття прекрасного, героїчного); моральні (почуття гордості, сорому, дружби). Сьогодні ми розглянемо, які зміни відбуваються в розвитку та характері дитини цього віку та на що батькам слід звернути увагу.

 

1. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

 

У дітей цього віку дуже швидко розвивається пізнавальна активність. Діти стають ще допитливішими, дуже багато питань ставлять батькам і чекають правдивих, чесних, точних, відвертих відповідей. Вони мають вже певний багаж знань, тому дуже хочуть, щоб дорослі їх вислухали. Розмови з дітьми та відповіді на їхні запитання збагачують дитячий світогляд.

 

2. АКТИВНИЙ РОЗВИТОК ПАМ’ЯТІ

 

У віці 5-6 років сприймання у дітей доволі активне (цілеспрямоване, осмислене, аналітичне). Увага стає стійкою. Запам’ятовування вже цілеспрямоване, свідоме. Образна пам’ять являється чи не головним видом пам’яті в цьому віці.

 

У цьому віці стрімко розвивається смислова пам’ять. Її ефективність залежить від правильного розуміння інформації, що дається для запам’ятовування. Досвідчені педагоги садочка Happy Land під час занять обов’язково заохочують дітей повторювати, римувати; пропонують дітям встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та мислити образно. Ці засоби є найкращими для розвитку пам’яті дітей цього віку.

 

 

3. РОЗВИТОК УЯВИ

 

   Дитина починає створювати власні образи та керувати ними. Таким чином, діти здатні вигадувати цікаві історії, оповідання; складати вигадані ними конструкції не звертаючись до зразка.

 

 

4. РОЗВИТОК ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ 

 

  Мислення дітей 5-6 років — наочно-образне, з елементами словесно-логічного, вже формується й образно-схематичне. Починає розвиватися й категоріальне мислення, встановлюються зв’язки між поняттями «причина-наслідок». Діти старшого дошкільного віку можуть виконувати завдання на передбачення. Розвивається функція мислення символами, що є підґрунтям для створення різних моделей предметів. 

 

 

5. РОЗВИТОК ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ 

 

   Зростає й розумова активність дітей. У садочку Happy Land на заняттях з математики вихователі груп старшого дошкільного віку вчать майбутніх першокласників логічно мислити, розв’язувати нескладні задачі усно (в думці). Крім того, вчать дітей розмірковувати, робити аналіз і невеликий коментар. Дитина починає робити описові розповіді, опираючись на сюжет, що намальований на картинці. Самостійно переказує нею почуте.

 

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

 

  • Батьки для дітей 5-6 річного віку є прикладом для наслідування. Тому задумайтесь — який приклад ви подаєте в тій чи іншій ситуації.

  • Дуже важливими моментами в житті дитини цього віку є час, проведений спільно з батьками. Відвідавши разом із батьками зоопарк, цирк, кінотеатр, навіть проста прогулянка на свіжому повітрі здатні залишити яскраві враження в дитини.

  • Спілкування з дітьми дуже необхідні для подальшого становлення особистості. Спостерігаючи за поведінкою батьків у соціумі, дитина швидше починає орієнтуватися в навколишньому середовищі.

  • У цьому віці діти дуже часто починають робити те, що їм хочеться, а не те, що сказали робити батьки, тому що вважають себе вже «дорослими». У такому випадку батьки повинні діяти згідно з ситуацією. Тут потрібно чітко розуміти: дитина маніпулює чи намагається соціалізуватися та виокремити свою індивідуальність.

  • Важливо встановити довірливі стосунки між дітьми та батьками. Грубою помилкою батьків являється принизливе ставлення до дитини, фрази на кшталт: «Ти ще малий, тому не лізь у дорослі справи. Знай своє місце». Знаходьте «золоту середину» в спілкуванні, надавайте можливість дитині бути самостійною, але потрібно це робити в міру дозволеного.

  • У 5-6 років дитина ще дуже залежить від батьків, тому головною умовою подальших довірчих стосунків між дітьми та батьками — ваша любов до них. Потрібно, щоб дитина постійно знаходилась у відчутті щастя. Тоді в неї ніколи не з’явиться комплекс самотності.

 

І найголовніше — щоб дитина була щасливою та відчувала, що її люблять, 10 разів на день обіймайте її та дайте відчути, як ви сильно її любите. Це є найголовнішою умовою виховання та подальших гарних і довірливих стосунків із дитиною, дасть можливість їй не замкнутися в собі! Також у цьому віці варто вже подумати про підготовку дитини до школи. 

 

Якщо дитина вже "залипла у цифру".

Рекомендації для батьків.

1. Не впадайте у відчай усе можна виправити.

2. Не забирайте у дитини девайс. Вона сприймає це як агресію, порушення особистих меж.

3. Крім того, різке зникнення предмета може призвести до негативних наслідків.

4. Зменшуйте час "спілкування" з девайсом поступово. Для початку встановіть чіткі правила його використання:

  • виділіть певний час - півгодини для дошкільника;
  • виділіть певні місця використання девайсом.

5.Запропонуйте у визначений час для девайся іншу захоплюючу гру.

6.Показуйте приклад дитині і використовуйте девайс винятково для вирішення конкретного завдання.

7. Проводьте з дитиною якомога більше часу.

8. Намагайтеся поступово замінювати задоволення отримане від девайсу, на задоволення із реального життя.

9. Створюйте просту і спокійну обстановку довкола дитини, не метушіться і не поспішайте.

10. Гуляйте з дитиною на свіжому повітрі. Ліпше не на гамірних вулицях, переповнених сенсорними стимулами.

11. Не бійтеся, якщо дитині стане нудно. У нудьзі, не заповненій інтернетом, криються колосальні можливості: саме в ній рукавичка перетворюється на щення, а з гілок будується фортеця.

12. Не робіть трагедії з можливих зривів - нічого не народжується швидко. 

 

 

"ПАЛЬЧИКОВI" IГРИ ДО СКАРБНИЧКИ БАТЬКIВ ТА МАЛЮКIВ

 

Пальчикова гра 1

 Перший пальчик - наш дiдycь,
 Другий пальчик - то бабуся,
 Третій пальчик - наш татусь,

 А четвертий - то матуся,
 А мізинчик - наш малюк,
 Biн сховався тут.

(Показуємо на пальчик та кажемо: „перший пальчик...", i продовжуємо гру, загинаючи кожен пальчик).

Пальчикова гра 2

Задрімав мізинчик трішки,
Безіменний - стриб у ліжко,
А середній там лежить,
Вказівний давно вже спить.
Вранці вci вони схопились враз -
В дитсадочок бігти час.

(По черзі загинаємо пальчики до долоні. Потім великим пальцем торкаємося всіх інших - „будимо". Розкриваємо всі пальці „враз").

 

 

 

 

 

Про гіперактивних дітей сьогодні знають всі, хтось з чуток, а хтось стикається з гіперактивним малюком щодня у власній родині. Гіперактивна дитина з синдромом дефіциту уваги - це хаотичний вічний двигун - він постійно в русі, навіть якщо він і присяде, то його руки постійно знаходяться в русі - щось перебирають, крутять.

Увага такої дитини розсіяна, вона безцільно звернена то один предмет, то на інший. Навіть нові дитячі іграшки захоплюють таких дітей не надовго.

Деякі, особливо літні люди, вважають, що така поведінка - наслідок неправильного виховання і вседозволеності з боку дорослих. Але це не так! Якщо гіперактивну дитину спробувати змусити бути спокійним за допомогою криків або покарань, ефект буде ще гірше. Налякана і скривджена дитина стане ще більш активною, при цьому можлива істерика. Активність частенько дратує дорослих, яким хочеться, щоб все навколо було «чітким та спокійним». У той же час, для дитини рух - це і ознака, і засіб розвитку і зростання, тобто природна потреба.

У більшості своїй діти хочуть впоратися зі своїми проблемами, тому що бачать реакцію дорослих, незадоволених їх поведінкою. Але по-справжньому це можна зробити, тільки зрозумівши, чи дійсно це проблема, а не природна потреба дитини в русі, а також, з'ясувавши її причини.

Як запобігти проблемі?

  • Важливо допомогти збудженій дитині відчути себе впевнено, навчити самоконтролю і самоповазі.
  • Інформуйте дітей заздалегідь про майбутні справи: «Зараз ми одягнемося і підемо гуляти. Приблизно через годину повернемося і будемо обідати. Надягай чобітки, куртку і підемо».
  • По можливості, дотримуйтесь режиму дня - сон, їжа, прогулянка, в один і той же час.
  • Навчіться бачити позитивні сторони в активності дитини: вона швидко включається в дію, швидко виконує роботу .
  • Не пропонуйте дитині занять, що вимагають дуже довгого сидіння на одному місці.

Як впоратися з проблемою, якщо вона вже є?

Корекція поведінки гіперактивної дитини вимагає величезного терпіння з боку дорослих і систематичності. У спілкуванні з гіперактивною дитиною неприпустимі крайності, метод "батога і пряника" тут не підходить. Коливання в поведінці батьків - від суворості до сюсюкання негативно позначаються на психіці такої дитини.

Щоб зробити корекцію роботи з такими дітьми потрібен комплексний підхід. Батькам не варто сподіватися, що заняття з психологом і лікарські препарати допоможуть малюкові без їх участі. Основа успіху в корекції гіперактивності залежить, в першу чергу, від батьків і їх правильного спілкування з дитиною.

Всі ігри та дитячі іграшки будинку повинні допомагати дитині стати спокійнішою. У першу чергу варто запастися іграми для зняття напруги, м'язової та емоційної. Якщо малюк надто вже розбігався, то йому дуже допоможе шведська стінка. З одного боку - це фізичне навантаження, а з іншого - необхідність зосередитися, піднімаючись і опускаючись по драбині. Звичайно, при цьому, необхідно знаходитися поряд з малюком.

Коли малюк стане спокійніший, запропонуйте йому конструктор або пазли. Крім цього існує маса ігор, які допоможуть вам коректувати поведінку гіперактивної дитини. Роби навпаки - ця гра розвиває навички концентрації уваги і в той же час не змушує дитину бути нерухомою, що дуже важливо. Ви показуєте малюкові різні рухи, а він повинен зробити навпаки. Ви піднімаєте руки вгору - малюк опускає. Ви заплющує очі, а малюк широко відкриває свої оченята. Ви витягаєте руки вперед, а малюк відводить назад. Сидячи на стільці підтискає ноги під себе, а малюк навпаки, витягує ніжки вперед.

Смуга перешкод. Покладіть на підлогу мотузку або пояс, розкладіть на відстані один від одного картонні кола, кубики та інші предмета. Дитина повинна пройти цю "смугу перешкод".

Занадто енергійній дитині потрібно давати час і можливість виплеснути свою енергію так, щоб це не принесло шкоди ні йому, ні оточуючим: перекидатися на матраці, пролазити під стільцями, стискати в руці м'ячик або силомір. Щоб допомогти активній дитині зосередитися, візьміть його на коліна, або притримуйте його рукою за плечі, двома руками за передпліччя. Як можна частіше, коли дитина спокійна, давайте їй знати, що її поведінка поліпшується: «Бачиш, ти вже зміг надовго зосередитися. Напевно, зараз ти пишаєшся собою».

 

Дитячі маніпуляції

 

Що ж зазвичай мається на увазі під "дитячою маніпуляцією"?

 

Якщо звести воєдино всі поведінкові прояви, які батьки позначають цим терміном, виходить, що сюди потрапляє все, що, по-перше, викликає негативну реакцію батьків, по-друге, спрямоване на досягнення потрібного дитині результату. Чи можна таку поведінку вважати аномальним, ознакою якоїсь надзвичайної зіпсованості або поганого характеру? Зрозуміло, немає. Проблема в тому, що мами і татусі можуть задовольняти свої потреби самостійно; діти ж залежні від батьків, тому їм для досягнення своїх цілей доводиться якось впливати на батьків. Так само як мами і татусі для просування своїх інтересів щодня впливають на десятки людей, і не завжди ці люди задоволені тим, що відбувається.

 

В якому вигляді зазвичай проявляється «тероризм» маленьких маніпуляторів?

 

· Гіперактивність (не плутати з гіперактивністю, викликаної психологічними причинами)
Дитина перетворюється в «реактивний літак»: влазить в кожну тумбочку, літає по квартирі, все перекидає, тупотить ніжками, кричить та ін. загалом, чим більше шуму, тим краще. І навіть мамин крик — це вже увагу. А далі можна пред’являти вимоги, тому що мама зробить все, аби дитя не плакало» і заспокоїлося.

 

· Демонстративна неуважність і несамостійність
Дитина чудово вміє чистити зуби, зачісуватися, зав’язувати шнурки, збирати іграшки. Але перед мамою він розігрує безпорадного малюка, категорично не бажаючи що-небудь робити або роблячи це нарочито повільно. Це — одна з найбільш «популярних» маніпуляцій, причина якої — в гіперопіку батьків.

 

· Болючість, травма
Теж поширена дитяча хитрість: мама в жаху дивиться на нагрітий на батареї градусник, терміново вкладає в ліжко, годує смачним варенням і читає казки, не відходячи ні на крок від «прихворілого» карапуза. Або заціловують легку подряпину на ніжці дитини і несе його 2 км на руках, тому що «не можу йти, боляче, ніжки втомилися і пр.».
Щоб малюку не довелося обманювати вас, приділяйте їй більше часу. Якщо дитина відчуває, що його люблять, що він важливий, то необхідність у таких виставах для нього просто відпадає. Небезпечна ситуація може скластися, якщо такі вистави заохочувати — одного разу дитина дійсно може завдати собі травму, щоб на нього, нарешті, звернули увагу.
Що робити? Відразу звертайтеся до лікаря, ледь дитина заявляє про свою хворобу або травму (не лякайте лікарями, а саме звертайтесь). Діти лікарів і уколи не люблять, тому «хитрий план» відразу розкриється. Або своєчасно виявиться і буде пролікована хвороба.

 

· Сльози, істерики
Дуже ефективний метод, особливо, якщо його застосовувати на публіці. Там вже мама точно не зможе ні в чому відмовити, бо побоїться осуду перехожих. Так що сміливо падаємо на землю, стукаємо ніжками, кричимо, лаємося «ти мене не любиш!» і пр. Якщо вам ця ситуація знайома, значить — ваша дитина вже засвоїв правило, що «мамою можна керувати за допомогою істерик».

 

· «Це не я винен!»
Це кішка, брат, сусід, однокласник і пр. Перекладання вини на іншого дитина намагається уникнути покарання. У майбутньому це може позбавити дитину його друзів і елементарної поваги. Тому ніколи не кричіть і не сваріть дитину за провини і витівки. Нехай малюк буде впевнений, що вам він може зізнатися в усьому. Тоді і страху перед покаранням у нього не буде. А після того, як зізнається, обов’язково похваліть дитину за його чесність і спокійно поясніть, чому його витівка — це недобре.

 

· Агресія, дратівливість
І все це заради того, щоб збулося бажання про чергової партії мильних бульбашок, ще однією ляльці, морозиві посеред зими та ін.
Не звертайте увагу на поведінку свого маленького маніпулятора, будьте непохитні і незворушні. Якщо «глядачі» не реагують, то акторові доведеться піти зі сцени і зайнятися чимось більш корисним.

 

Маніпуляції дитини — це не просто «вимотування нервів» батькам, це ще й дуже серйозна негативна установка на майбутнє для дитини. Тому вчіться спілкуватися з дитиною так, щоб йому не доводилося вдаватися до маніпуляцій.

 

 

Що робити, коли дитина маніпулює батьками — вчимося приборкувати маленького маніпулятора!

 

· Дитина вперше влаштував вам істерику в публічному місці?
Ігноруйте цю істерику. Відійдіть в сторону, демонстративно відверніться на що-небудь або відверніть чим-небудь дитини, щоб він забув про свою істерику. Піддавшись на маніпуляцію один раз, ви будете приречені боротися з істериками постійно.

 

· Дитина влаштував істерику будинку?
В першу чергу, попросіть родичів-«глядачів» вийти з кімнати, або самі вийдіть разом з дитиною. Внутрішньо зберіться, порахуйте до 10, суворо, спокійно і впевнено поясніть дитині, чому не можна зробити так, як він вимагає. Як би дитина не кричав, ні истерил — не піддавайтеся на провокації, не відступайте від своєї вимоги. Ледь малюк заспокоїться, обійміть його, скажіть, як сильно його любите, і поясніть — чому така його поведінка неприпустимо. Істерика повторилася? Повторіть весь цикл заново. Тільки коли малюк зрозуміє, що істерикою нічого не домогтися, він перестане їх використовувати.

 

· «Я хочу, хочу, хочу…»
Відомий прийом дітей, щоб тиснути на батьків і зробити по-своєму всупереч всьому. Стійте на своєму. Ваша «мантра» повинна бути незмінною — «спочатку уроки, потім комп’ютер» або «спочатку прибрати іграшки, потім на гойдалки».
Якщо дитина продовжує на вас тиснути істерикою або іншими методами маніпуляції, і ви в покарання заборонили йому комп’ютер на 3 дні — тримайтеся ці 3 дні, незважаючи ні на що. Якщо ви здастеся — вважайте, що битва програна. Дитина повинна знати, що ваше слово і позиція — залізні.

 

· Брехня і маленька брехня «порятунок»
Підтримуйте з дитиною довірливі стосунки. Дитина повинна вам довіряти на 100 відсотків, дитина не мав вас боятися. Тільки тоді маленька і велика брехня дитини (в будь-яких цілях) обійде вас стороною.

 

· Поведінка зло мамі
Демонстративно неприбрані іграшки, ігнорування ваших прохань, пізнє повернення додому при ваше прохання «бути в 8!» та ін. Так дитина висловлює свій протест і показує, що він у цій «битві» здобув верх. Не буяньте, не кричіть, не сваріться — це марно. Почніть з розмови по душам. Не допомогло — включаємо обмеження на телефон, комп’ютер, прогулянки та ін. Знову даремно? Міняйте метод спілкування з дитиною: захопіть його новим хобі, знайдіть для нього заняття за інтересами, проводите з ним максимально багато часу. Шукайте підхід до своєї дитини, відсікаючи метод батога і пряника конструктивного діалогу і компромісу.

 

· «Віддай мені комп’ютер! Не буду робити уроки! Не буду вмиватися! Хочу комп’ютер, і все!»
Ситуація, напевно, багатьом знайома (в різних варіаціях, але для сучасних дітей, на жаль, стає досить частою). Що робити? Будьте хитріше. Нехай дитина награється, а вночі спокійно заберіть техніку і сховайте (віддайте на зберігання сусідам). Потім скажіть дитині, що комп’ютер зламався, і його довелося відвезти в ремонт. Ремонт, як відомо, триває дуже довго. А ви за цей час можете встигнути переключити увагу дитини на більш реальні заняття.

 

· Малюк переводить вас і сусідів криками, дригає ніжками, катається по підлозі і кидається іграшками?
Візьміть його на ручки, відкрийте кватирку і разом з малюком виганяйте на вулицю цих підлих «капризиков». Дитині гра сподобається, а істерика пройде сама. Відвернути від істерики малюка набагато простіше, ніж підлітка. І саме в цьому віці потрібно закріплювати в дитині істину — «примхами і істериками нічого не досягти».

 

· Гра на почуттях батьків чи емоційний шантаж
Зазвичай це відноситься до підлітків. Підліток всім своїм виглядом показує, що якщо мама (тато) не виконає його вимоги, то підлітку стане погано, сумно, боляче і взагалі «життя скінчилася, мене ніхто не розуміє, я нікому тут не потрібен». Задайтеся питанням — чи стане насправді ваша дитина щасливішими, якщо ви підете на поступки? І не ввійде у звичку у вашого дитини? І чи не вплинуть ваші поступки на становлення дитини, як члена суспільства? Ваше завдання — донести до дитини, що життя — не тільки «хочу», але і «треба». Що завжди доводиться чимось поступатися, ніж шукати компроміс, з чимось миритися. І чим раніше дитина зрозуміє, тим легше йому буде адаптуватися у вже дорослому житті.

 

· «Ти руйнуєш моє життя!», «Мені немає сенсу жити, коли ви мене не розумієте!» — це вже більш серйозний шантаж, і ігнорувати його не можна
Якщо дитина кидається такими словами, бо ви не пустили його на лавку у дворі до друзів і змусили робити уроки — стійте на своєму. Спочатку уроки, потім друзі. Якщо ситуація дійсно серйозна, то дозвольте підлітку вчинити, як він хоче. Дайте йому свободу. І будьте поруч (психологічно), щоб встигнути його підтримати, коли він буде «падати». Іноді простіше дати дитині зробити помилку, ніж довести йому, що він не правий.

 

· Дитина демонстративно відсторонюється
На контакт не йде, розмовляти не хоче, закривається в кімнаті і пр. Це теж одна з дитячих стратегій-маніпуляцій, що потребує вирішення. Перш за все, встановіть причину такої поведінки дитини. Цілком можливо, що ситуація серйозніша, ніж вам здається. Якщо серйозних причин немає, і дитина просто використовує такий метод «пресингу», дайте йому можливість «ігнорувати» вас рівно стільки, наскільки вистачить його терпіння. Продемонструйте, що ніякі емоції, прийоми і маніпуляції не скасовують обов’язків дитини — прибрати за собою, вмитися, зробити уроки, прийти вчасно та ін.

 

Помилки батьків у спілкуванні з дітьми-маніпуляторами — чого не можна робити і говорити?

 

· Не запускайте ситуацію. Вчіть дитину домовлятися і шукати компроміс, не плекайте його маніпулятивне поведінку.

 

· Не звинувачуйте себе за «жорсткість», коли дитина ридає посеред вулиці, не отримавши чергову партію машинок. Це не жорстокість — це частина виховного процесу.

 

· Не лайтеся, не кричіть, і ні в якому разі не застосовуйте фізичну силу — ніяких ляпанців, потиличників і воплів «ну я щаз тобі!». Спокій і впевненість — ваші головні інструменти виховання в даній ситуації.
Якщо істерика повторюється, значить, вмовляння не діють — проявіть твердість. Момент істини не завжди приємний, і малюк повинен це зрозуміти і запам’ятати.

 

· Не читайте довгих лекцій про «добре і погано». Твердо заявіть про свою позицію, чітко сформулюйте причину відмови у вимозі дитини і тримайтеся обраного шляху.

 

· Не допускайте ситуації, коли дитина після сварки засинає, так і не помирившись з вами. Лягати спати і йти в школу дитина повинна в стані абсолютного спокою і усвідомлення, що мама його любить, і все добре.

 

· Не вимагайте від дитини того, чого самі не в змозі зробити. Якщо ви курите — не вимагайте підлітка кинути палити. Якщо ви не особливо любите займатися прибиранням, не вимагайте від дитини прибирати іграшки. Вчіть дитину на своєму прикладі.

 

· Не обмежуйте дитину у всьому і вся. Надавайте йому хоча б невелику свободу вибору. Наприклад, яку кофтинку він хоче одягти, який гарнір хоче на обід, куди він хоче піти, тощо

 

· Не дозволяйте дитині ігнорувати ваші власні потреби. Привчайте його рахуватися з вашими потребами і бажаннями. І з бажаннями дитини теж намагайтеся рахуватися.

 

І головне — не ігноруйте дитину. Після того, як інцидент вичерпано, обов’язково поцілуйте дитини і обійміть. Позначивши межі поведінки для дитини, не віддалятися від нього

 

 

 

 

 

Навіщо дотримуватись режиму дня»

  Перебування дитини у дошкільному закладі дуже часто супроводжується психологічним дискомфортом. Це пов'язано не тільки із зміною добре знайомого родинного оточення на незвичне, а й з необхідністю звикати до нового розпорядку дня. Аби уникнути зайвих стресів у дитини  батькам слід заздалегідь готувати дитину до відвідування дошкільного закладу.

Настанови щодо розпорядку дня. 

З метою пом'якшення процесу адаптації дитини до умов до­шкільного закладу батькам слід максимально наблизити розпоря­док дня вдома до розпорядку дня у дошкільному закладі. Під розпо­рядком дня розуміємо раціональний розподіл часу протягом доби на сон та неспання.

Сон — життєво важлива потреба людини будь-якого віку. Він сприяє відновленню сил, затрачених в період неспання. Для дітей ві­ком від двох років норма тривалості сну — 11-12 годин. Під час неспання дитина розвивається і пізнає світ. Для того щоб вона розвивалась органічно, важливо розробити раціональний розпорядок дня, що враховував би вимоги до харчування, фізичної та розумової активності, відповідні до віку дитини.

Зауважимо, що правильний розпорядок дня дає змогу:

  • дисциплінувати (сприяє дотриманню у порядку місця для гри, навчання тощо);
  • зміцнювати здоров'я;
  • формувати культурно-гігієнічні навички;
  • формувати навички здорового способу життя.

Складаючи розпорядок дня вдома, батькам слід урахувати таке:

  • при формуванні розпорядку дня важливо враховувати вікові особливості дитини та виділяти достатньо часу на сон;
  • призвичаювати дитину до розпорядку дня треба поступово;
  • дотримання запланованого розкладу має бути постійним і системним, не можна порушувати складений розклад;
  • до правильного розпорядку дня слід обов'язково включити дотримання санітарно-гігієнічного режиму;
  • необхідно достатньо часу проводити з дитиною на свіжому повітрі, створювати умови, що спонукають її до різноманітної рухової активності: допомагати дитині підніматися східцями на гірку та сходити з неї, переступати через перешкоди, вози­ти візочки, іграшкові автомобілі тощо.

 

 Агресія

 Агресія - природне і необхідне людині почуття. 

Не можна придушувати агресію  - дитина може захворіти або спрямувати свою агресію на саму себе (аутоагресія).

Рекомендації батькам, дотримання яких допоможе знизити агресивність дитини

  • Зменшіть кількість заборон. Але поступово досягайте того, щоб заборони було дотримано 100%.
  • Мама, тато, а також інші дорослі в сім'ї мають дотримуватись єдиної системи виховання. Якщо тато сварить, то мама може, звичайно, пожаліти (на те вона і мама), але обов'язково підкреслить, що тато має рацію.
  • Не обговорюйте спірні моменти виховання у присутності дитини.
  • Займайтеся спортом і долучіть до занять дитину.
  • Не будьте агресивні щодо дитини.
  • Не карайте дитину фізично.
  • Якщо ви помітили, що ваша дитина починає поводитися агресивно, то перш ніж агресія досягне піку, намагайтеся відволікти дитину.
  • Навчіть дитину давати раду своїй агресії.
  • Розмовляйте з дитиною. Під час спалаху агресії відведіть дитину в бік і почніть розпитувати її про кривдника. Дозвольте дитині виплеснути свою агресію в словах. Запропонуйте дитині скласти казку про кривдника.
  • Не порівнюйте дітей - не провокуйте ревнощі.
  • Вивчіть "Лікарську карту", щоб визначити причини, які ховаються за агресивною поведінкою.

ДЗЕРКАЛО

Уважно розгляньмо в дзеркалі самих себе, тобто батьків. Адже поведінка дитини, яка нам не подобається, часто є відображенням нас самих, навіть якщо ми цього не помічаємо.

Придивіться уважно до свого малюка і дайте собі відповідь (тільки чесно) на такі питання:

 - Чи розмовляєте ви в родині на підвищених тонах?

 - Як ви зазвичай реагуєте, якщо дитина вас не слухає?

 - Чи кричите ви хоч іноді на підлеглих?

 - Чи б'єте ви свою дитину?

 

ЗВОРОТНІЙ БІК МЕДАЛІ, АБО ПРО КОРИСТЬ АГРЕСІЇ

Позитивний бік агресії - здатність до конкуренції в дорослому віці і вміння відстоювати свою позицію, уміння захиститись. Уявіть агресивну дитину. Якщо вона захищатиметься? А якщо у вас хлопчик, чи хотіли б ви, щоб він міг за себе постояти, коли виросте? Учіть дитину соціально прийнятних способів проявів агресії, і ви виховаєте впевнену в собі людину. Що це означає? Наприклад, навіть якщо зараз ваш малюк у відповідь на загрозу або образу намагається вдарити свого кривдника, то вміру дорослішання він зможе зрозуміти ваші слова: "Бити людину - це неправильно. Краще, якщо ти  навчишся домовлятися, говорити людині, що тобі не подобається в її поведінці". Проговорюйте слова, які може сказати ваша дитина своєму кривдникові, і рано чи пізно вам вдасться змінити її поведінку.

 

ПРО ЗАРЯДКУ І РОЗРЯДКУ, АБО ТРОХИ ПРО ФІЗИЧНІ НАВАНТАЖЕННЯ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ВПОРАТИСЯ З АГРЕСІЄЮ

Для початку виконайте таку вправу. Протягом години спробуйте за дитиною повторювати всі її рухи. Стомилися, правда? І звідки в неї стільки енергії? Як багато вона рухається?. Адже дитині для нормального розвитку необхідно багато рухатися, а у світі дорослих потрібно "сидіти спокійно".

Якщо дитина не може виплеснути енергію через рух, вона накопичується у вигляді невдоволення, нетерпіння і агресії. Тому кращі ліки від синців і гуль - спорт і зарядка. Дозування: приймати щодня, у великих кількостях, правильно вибрати вид спорту. Це може бути: плавання, гімнастика, бальні танці, балет, футбол,боротьба, туризм, зарядка. Будь-який вид спорту, вибраний вами:

  • чудово дисциплінує і розвиває самоконтроль;
  • допомагає бути здоровим, а отже, активно пізнавати навколишній світ;
  • учить дитину не тільки перемагати, але й програвати;
  • учить раціонально використовуватит свій вільний час;
  • допомагає знайти друзів;
  • робить сім'ю дружною (якщо займатися спортом усім разом).

 

УПЕРТІСТЬ

     Напевно всі знають про те, що трирічна дитина стає неслухняною. І всім мамам і татам хочеться зробити так, щоб дитина все-таки їх слухала. Але насправді малюк не просто так стає впертим. Адже найголовніша мета цього віку - навчитися самостійності. У психології цей вік так і називають - вік "Я сам!". І якщо "задавити " впертість, то в майбутньому дитині буде важко приймати рішення, витримувати конкуренцію, доводити справу до кінця і бути наполегливою.

     Перші напади впертості можуть початися і раніше, в 1,5-2 роки. У цьому віці дитина починає розуміти, що вона може не тільки їсти і ходити окремо від мами, але і вчиняти по-своєму. І цю нову ідею треба перевірити! 

   Дитині необхідно відстояти своє право на самостійність. Зазвичай, якщо батьки допомагають дитині самоствердитися, упертість зникає. Якщо ж залишається, отже, дорослі припустились якоїсь помилки.

 Найпоширеніші помилки батьків  

  •        Значна кількість вимог і заборон. У дитини майже не залишається вибору: чи продовжувати бути впертою, чи постійно підкорятися. Але тоді природний розвиток буде порушено. І дитині доведеться забути про те, що в неї є власна думка.
  •       Відсутність заборон. Ця ситуація не менш складна. У такому разі своєю впертістю дитина прагне знайти опору в батьках, примушує їх протистояти собі. У такій поведінці прихований страх: "Я сильніший від дорослих, отже, вони не можуть мене захистити".
  •        Порушення звичного порядку. Це викликає тривогу й впертість.
  •       Упертість батьків. Адже дорослий залишається для дитини зразком для прикладу, і малюк мимохіть копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає, що ж тоді робити, як не повторювати його дії?

ВИСНОВОК ПСИХОЛОГА

      Намагайтеся дати малюкові вибір. Не запитуйте, хоче або ні дитина йти на прогулянку, якщо ви знаєте, що малюк відповість "Ні", а запропонуйте йому інший варіант.

      Наприклад, ви не спати вкладатиметеся, а политете на Місяць. Запропонуйте дитині не просто скласти іграшки, а краще "рятуйте планету від прибульців". Припиніть вмиватися і чистити зуби, нехай у вас почнеться "Свято підводників" або "Качині історії".

ДЗЕРКАЛО

     Чи завжди ви самі виконуєте те, чого вимагаєте від дитини? Чи завжди ви прибираєте всі речі на місце? Лягаєте спати в один і той самий час?

     Чи завжди ви спокійно реагуєте, якщо хто-небудь намагається робити щось вам наперекір?

     Яким словом можна найбільш точно описати почуття, яке ви відчуваєте, коли дитина поводиться так, як ви хотіли:

- полегшення;

- задоволення;

- самовдоволення?

ЗВОРОТНИЙ БІК МЕДАЛІ, АБО ПРО КОРИСТЬ ВПЕРТОСТІ

      Упертість - це, звичайно, незручно, особливо для батьків:нерви час і все таке...А ось цілеспрямованість і наполеглевість можуть стати в пригоді, коли вона виросте. Можливо, варто по-іншому поглянути на впертість?

 

 

Як навчити дітей розповідати

 

     Багато дітей не можуть чітко і правильно сформулювати свою думку, описати подію, висловити свої емоції. Тому важливо з раннього віку розвивати зв’язне мовлення дитини – спонукати її до спілкування, розповідати про побачене, ділитися своїми враженнями.

 

            Педагоги та психологи пропонують такі поради щодо того, як навчити дітей розповідати:

 

  • Долучайте дитину до розповідання казки. Проговорюйте речення не до кінця і дайте дитині змогу закінчити думку, доповнивши речення одним чи декількома словами.

 

  • Розпочинайте переказування із невеликих за обсягом текстів із простим сюжетом, наприклад, казок.

 

  • Допомагайте дитині розповідати, ставлячи уточнювальні запитання.

 

  • Не квапте дитину, дайте їй змогу подумати, що вона хоче сказати, пригадати й відтак висловитися.

 

  • Переглядайте разом мультфільми, відвідуйте лялькові вистави. Після перегляду обговорюйте сюжет, пропонуйте дитині описати персонажів – їхню зовнішність, характер. Навчайте дитину виражати свої емоції, а для цього розповідайте їй про свої власні враження від перегляду.

 

  • Використовуйте для мовленнєвої роботи з дитиною сюжетні картини до відомих їй літературних творів. Спочатку разом обговорюйте картину, а відтак попросіть дитину самостійно розповісти про те, що на ній зображено, чи про окремий її фрагмент.

 

  • Навчайте дитину вигадувати сюжетні розповіді, наприклад, про іграшки, персонажів відомих казок, мультфільмів тощо.

 

  • Нагадуйте дитині про певні події з її досвіду та пропонуйте розповісти про них.

 

  • Стежте, щоб дитина говорила повними поширеними реченнями, і відповідно висловлюйтеся самі. Адже діти копіюють мовлення дорослих